Головна
  робота
  оголошення
  форум
Міська влада
Військово-морський флот
Райони міста
Мапа міста
Міські служби
Каталог сайтів
 Візитівка міста
 Історія міста
 Символіка міста
 Ресурси і можливості
  міста
 Фотогалерея
 Міська громада
 Засоби масової інформації
 Громадські організації
 Політичні партії
 Економіка міста
 Основні галузі економіки
 Підприємства міста
 Банки
 Страхові компанії
 Міжнародні зв’язки
 Транспорт
 Залізничний
 Авіа
 Автобусний
 Морський

Українські міста в Iнтернеті

Українські міста в Інтернеті
Інститут трансформації суспільства
Портал Олега Соскіна - аналітика, статті, коментарі, новини в Україні та за кордоном
OSP-ua.info - События, комментарии, аналитика
  Міські новини  
 
 06.02.2012 14:34
Севастопіль - місто української слави і трагедії

Унтер-офіцер Зінченко у запеклій сутичці, незважаючи на рани, зумів урятувати полковий прапор і життя командира свого батальйону. Він до останнього не полишав поля бою, продовжуючи знищувати ворога.

Перший у Росії пам’ятник нижньому чину і кріпакові встановлено Гнатові Шевченку, який врятував життя своєму командирові, лейтенанту Бирульову, затуливши його власним тілом від французької кулі. За наказом командувача ВМС України Гната Шевченка зараховано навічно почесним членом екіпажу ракетного крейсера «Україна».

Організованістю, витримкою і сміливістю виділявся Волинський полк генерал-майора Хрущова. Волинці несподіваними контратаками сіяли страх і переполох серед французів, що спричиняло серед них великі втрати. До сьогодні в Севастополі збереглися вулиця Волинська і кладовище, на якому поховано 3600 волинян, які загинули у Кримській війні.

В одязі кавказьких горців постали перед захисниками Севастополя 1854 року пластуни у складі двох українських чорноморських козацьких батальйонів. Звідки вони з’явилися? Назва «пластуни» з’явилася офіційно спочатку у Чорноморському козацькому війську 1842 року, а згодом — у Кубанському й Терському. Їх заснував генерал-фельдмаршал Іван Паскевич, українець із стародавнього козацького роду. У пластуни відбирали витривалих і кмітливих козаків, які найкраще стріляли й відмінно володіли холодною зброєю.

Як і їхні предки-запорожці, вони могли тривалий час перебувати у воді, в очереті, серед полчищ комарів, під дощем і на снігу.

Отже, говорячи сучасною мовою, це були загони спецназу в козацьких військах. На французів і англійців вони наводили жах. Про неймовірні подвиги пластунів серед севастопольців ходили легенди.

Відвагу виявляли не тільки солдати, матроси, офіцери, а й цивільне населення Севастополя, яке в переважній більшості було українським. Яку витримку треба було мати, щоб кожного дня, під градом ворожих снарядів сидіти за кермом баркаса, доверху навантаженого барилами з порохом, або йти поруч з підводою, навантаженою боєприпасами, чекаючи кожної миті фатального вибуху.

Самовідданою працею прославилися лікарі, фельдшери, сестри милосердя. У тяжких умовах, коли на кожного з них припадало понад 300 поранених і хворих, коли не вистачало найпростіших медикаментів, коли виділені на шпиталі засоби розкрадалися царськими інтендантами, вони тижнями не залишали перев’язувальних пунктів чи лікарняних палат. Особливо великою любов’ю серед захисників Севастополя користувалася перша в імперії сестра милосердя — Дарина, прозвана Севастопольською. Сотні воїнів зобов’язані були їй своїм життям.

У місті добре знали безстрашного і кмітливого десятирічного хлопчика Трохима Тищенка. Він під масованим вогнем носив до гармат кашкети з порохом.

«Не закликаючи в наказах ні до геройства, ні до мужності матросів, — згадував учасник оборони міста капітан-лейтенант Стеценко, — адмірал Нахімов підтримував у них останню енергію простим, але найдієвішим способом — особистим прикладом». Він постійно бував на бастіонах, з’являвся в найнебезпечніших місцях і довго стояв під кулями противника, спостерігаючи за обстановкою і віддаючи розпорядження.

28 червня 1855 року Нахімов об’їжджав, як завжди, бастіони захисної лінії і робив необхідні розпорядження. Прибувши на Малахів курган, який того дня піддавався особливо запеклому обстрілові, він піднявся на земляний насип і став розглядати в підзорну трубу дії французів. У цей момент він був поранений у скроню, а через день, не приходячи до тями, помер.

Біля труни з тілом народного героя зібрався увесь севастопольський люд. Як пише очевидець, йшли каліки на милицях, декого несли на схрещених руках, дехто просто повз по сухій каменистій землі, підтягуючись на руках. Безрукі й обгорілі, з пов’язками, в латаних мундирах і в білих сорочках, у лікарняних халатах ішли солдати й матроси. Були тут і жінки, зовсім бабусі і здорові молодиці, які допомагали ослаблим чоловікам, інші на плечах несли малих дітей.

Під гарматний багаторазовий салют труна повільно опускалася новими східцями униз — у склеп. Лунка незвичайна тиша нависла над містом. Ворог також припинив стрілянину, віддаючи шану прославленому адміралу. Світ дізнався з телеграфних повідомлень, що героїчний Севастополь втратив свого батька.

Микола І програв Кримську війну, незважаючи на героїзм солдатів, матросів і цивільних, які на своїх плечах винесли весь тягар війни, особливо у Севастополі. Він став містом української слави й місцем російської самодержавної ганебності. У 1856 році був підписаний Паризький мирний договір, за яким царю заборонили будувати на Чорному морі великі кораблі й фортеці.

У 1871 році ця заборона була знята й царський уряд почав будувати новий, уже паровий, панцирний Чорноморський флот. Науково-технічний прогрес, хоч і запізніло, торкнувся і самодержавної Росії, яка лишалася «в’язницею народів». Пригноблені народи були позбавлені освіти рідною мовою, царський уряд активно проводив політику зросійщення. Наростання революційного вибуху прискорила і поразка Росії в російсько-японській війні.

УКРАЇНСЬКИЙ РУХ НА ЧОРНОМОРСЬКОМУ ФЛОТІ

У Севастополі переважна більшість населення була українською. Документи перепису перед Кримською війною стверджують, що там жило 32000 осіб, з них — 24000 українців, але період становлення їхньої національної свідомості — початок XX століття. Українець почав виокремлюватися не лише походженням та знанням історії власного народу, а й відчуттям духовної потреби в українській ідеї — побудові самостійної Української держави.

Почали поширюватися твори Т. Шевченка, Б. Грінченка, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Стороженка, і до 1905 року не лише українська інтелігенція, а й прості селяни прагнули незалежної Української держави. Вони збиралися гуртами за вечірнім читанням книг.

Севастопольська молодь намагалась активізувати українське життя, юнаки писали вірші й оповідання, молилися українською мовою, перекладали з інших літератур українською, пропагували театральне мистецтво, насамперед вистави про гірку долю Кобзаревих героїнь, зростало значення української пісні та музики. Хор, який створив учитель Севастопольської державної жіночої гімназії українець Микола Кагарлицький, робив непомітну, але дуже важливу справу.

В його репертуарі були пісні на слова Шевченка «По діброві вітер віє», «Зоре моя вечірняя», «Така її доля», «Думи мої, думи мої», «Нащо мені чорні брови», «Реве та стогне Дніпр широкий». На початку минулого століття в цьому хорі починала свій творчий шлях севастопольська співачка Оксана Петрусенко.

Найбільше українському національному руху в Севастополі сприяв Левко Мацієвич, конструктор-підводник, теоретик та практик військового літакобудування, який працював у Севастопольському військово-морському відомстві. Він 1904 року розробив проект морського вокзалу в Севастополі, 1905 року — два проекти проти мінних загороджень (премія 3000 руб.), за 1908-1909 рр. — 14 проектів підводних човнів, а також створив проект першого гідролітака.

У березні 1906 року українська патріотична інтелігенція створила міську просвітницьку організацію «Кобзар». Керівником обрали капітана Левка Мацієвича. Він активно працює до 1908-го, потім їде в Петербург для організації військового літакобудування.

Стає активним членом петербурзької української громади й матеріально допомагає севастопольській організації «Кобзар», яку очолив директор державної жіночої гімназії В’ячеслав Лищенко. Організація діяла в будинку на Великій Морській.

Великий реформатор, голова Ради міністрів Російської імперії Петро Столипін (прізвище його предків — українське: Столипа) цікавився авіацією. У 1910 році піднявся в повітря зі славетним уже на той час льотчиком Мацієвичем. Есерівське керівництво, з яким український просвітянин також був пов’язаний, наказало розбити літак разом з прем’єром. Мацієвич на це не зважився, а за два дні вилетів сам і розбився.

Цілком можливо, що російські терористи, яких фінансував глава банківського дому «Кун, Леб і компанія» Яків Шифа (лютий ворог Столипіна), не пробачили Левку Мацієвичу непослуху.

Особливо розгорілися пристрасті на Чорноморському флоті через геноцид проти українців. На панцернику «Князь Потемкин Таврический» спалахнуло повстання. Безпосередньою його причиною стало стихійне заворушення серед команди корабля через недоброякісну їжу та вбивство російським офіцером унтер-офіцера Григорія Вакуленчука (родом із Житомирщини), який виступив поборником прав матросів.

Очолив повстання унтер-офіцер Панас Матюшенко (родом із Харківщини), до нього приєднався офіцер Олександр Коваленко (родом із Сумщини). Обоє товаришували з українським ученим і письменником Гнатом Хоткевичем ще з Харкова, де діяла Харківська українська студентська громада. Вона ставила за мету «боротьбу за кращу долю свого народу, поліпшення його матеріального добробуту та виступала проти національно-політичного рабства, виборювала право жити господарем на своїй власній землі».

З часом молоді патріоти, студенти Харківського університету Михайло Русов, Дмитро Антонович разом з Левком Мацієвичем та Олександром Коваленком у лютому 1900 року засновують нелегальну Революційну Українську партію (РУП), ідеологом якої стає Микола Міхновський.

Це була перша українська політична партія, яка об’єднувала у своїх лавах наддніпрянську й наддністрянську молодь і стала першою політичною організацією, що понесла в народ гасла революційної боротьби з існуючим ладом. На одному із зборів РУП у Харкові Лев Мацієвич сказав: «У самостійній Українській державі права працюючого люду повинні бути широко забезпеченими, бо інакше може вийти так, що в тій самій державі маси лишаться поневоленими соціально. Визволення народу з політичної тиранії мало що значитиме, коли не буде також визволення з економічної тиранії».

svitlytsia.crimea.ua


 
     
  Соціальна
  сфера
Культура
Освіта та наука
Охорона здоров’я
  Туризм та
  відпочинок
Санаторії
Будинки відпочинку
Готелі
Екскурсії
Музеї
Храми
  Сервіс та
  дозвілля
Ресторани та казино
Театри
Кінотеатри
Інтернет-клуби
Курсы валют
Курсы валют
Курсы валют




 
© Інститут Трансформації Суспільства 2005-2018.
При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на www.sevastopol.osp-ua.info є обов'язковим. Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Наша адреса: Україна, 01034, м. Київ-34, а/с 297, тел.: (096) 521 0508, (050) 867 5802, (093) 328 6985, e-mail: editor@osp.com.ua
 
TyTa
www.sevastopol.osp-ua.info